Для головного сержанта на псевдо “ФОНАРІК” ця війна має довгу історію. Дмитро, який зараз командир взводу МТЗ у 2-му батальйоні 111-ї окремої бригади ТРО, родом із Сіверська. Його цивільне життя було пов’язане з Лисичанським нафтопереробним заводом, але у 2014-му все змінила окупація. Саме тоді він з товаришем, не чекаючи на офіційні накази, знімав російський триколор із будівлі Сіверської адміністрації. Дмитро пам’ятає підвали, де разом із мамою ховався від російських снарядів ще одинадцять років тому, і це переконання — що Росія приносить лише смерть — стало основою його спротиву.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, 44-річний Дмитро не вагався. 25 квітня він добровільно прийшов до Бахмутського ТЦК. Спочатку допомагав евакуйовувати дітей із рідного міста, а згодом повністю зосередився на забезпеченні підрозділу. Сьогодні його робота — це постійна гра зі смертю. Доставка продуктів та речей на позиції перетворилася на надскладне завдання, адже з 2024 року російські дрони стали постійною смертельною загрозою. Ворог веде безперервне полювання на під’їздах до позицій, намагаючись перерізати логістику, проте Дмитро продовжує робити свою справу, попри всі ризики.

Дмитро каже, що багато хто досі не усвідомив загрозу, яку він відчув ще у 2014-му. Проте сам він точно знає, за що стоїть. Після перемоги “ФОНАРІК” планує залишитися в Україні, щоб відбудовувати країну. Найбільша мрія сержанта — повернутися в рідний Сіверськ, який він колись уже звільняв від чужого прапора і який обов’язково побачить вільним знову.