У цивільному житті Олег працював у органах місцевого самоврядування в рідних Черкасах. Звична робота, зрозумілі плани. Але лютий 2022-го все змінив. Спочатку було волонтерство — бажання допомогти всім і кожному. Проте згодом прийшло усвідомлення: він має бути там, де вирішується доля країни.

“Я просто не хотів, щоб ворог прийшов на мою землю”, — каже Олег. Це коротке пояснення чоловіка, який у травні 2022 року змінив офісний костюм на військовий однострій.

З січня 2023 року Олег, на позивний “Гудзон”, служить у 111-й окремій бригаді територіальної оборони. Сьогодні він — заступник командира батальйону з тилу 2 -го батальйону. Це робота, від якої залежить життєзабезпечення сотень людей, але війна для нього — не лише папери та звіти.

Найважчий спогад Олега – березень 2023 року. Донеччина. Тоді під час щільного мінометного обстрілу він отримав важку травму. Ті хвилини під вогнем і подальша евакуація назавжди закарбувалися в пам’яті. Завдяки побратимам і медикам Олег вижив, відновився і повернувся до виконання обов’язків.

Увесь цей час Олега підтримують батьки. Їхня віра — це той тил, який дає сили рухатися далі.

Гудзон точно знає, як виглядає кінець цієї війни: тільки наша Перемога. А коли запитуєш про особисті мрії, він відповідає, що просто хоче, щоб війна закінчилася. Хоче нарешті змінити обстановку, де не буде обстрілів та ліній фронту.